Довгі роки сучасна українська література була нішевою та субкультурною. Як музиканти жанру важкий метал, що здебільшого споживають контент один одного: ходять на концерти та закриті вечірки, купують ліцензійні альбоми, тощо. Так і україномовні письменники та поети в Україні вагому частину незалежності країни обмінювалися думками один із одним, ніяк не зачіпаючи переважну більшість населення.
Деякі, наприклад харківські поети-прозаїки В'ячеслав Омельченко та Олег Коцарев, великодушно дозволяли байдужим доторкнутися до своєї бездонної мудрості на монотонних читаннях у безалкогольних закладах. Або на сторінках так само безалкогольних соцмереж. Ніколи не ставлячи під сумнів якість свого контенту, або його актуальність для широких верств. Таких задовольняло і задовольняє сидіти поміж задротської інтелігенції, існувати в паралельному пересічному українцеві світі.
А є і інші. Які роблять своє, поважаючи чуже. Які принципово перейшли на українську мову, але не кошмарять російськомовних. Таким є харківський письменник у жанрі фентезі Максим Безрук, чиє оповідання "Роги" має сенс розглянути для кращого розуміння сучасної східноукраїнської патріотичної свідомості.
Хоча сам автор вважає себе учнем Анджея Сапковського, "Відьмака” у "Рогах” на мою думку менше ніж Джона Толкієна та Джорджа Мартіна. Цей відчутно східнослов'янський коктейль має сучасні інгредієнти, нерівномірне дозування та чотирьохзіркове сервірування.
Персонажі оповідання “Роги” монументальні та епічні: аристократи, відьми, надприродні істоти, інша могутня живність. Автор приділяє велику увагу ефекту появи персонажів. Цей процес можна порівняти із відеороликами (“катсценами”) ігор студії Blizzard (Warcraft, Diablo): настільки ж епічні усі дієві особи. Вони ніби вриваються у текст із максимумом спецефектів та кольорів.
Еротика використовується скоріше заради присмаку архаічності, ніж свідомого ґедонізму чи романтизму. Усі статеві відносини мають другорядний до канви сюжету статус, стаються ніби випадково та знаходяться під загрозою вище згаданих надприродних процесів.
Теологічна складова присутня у якості декорації. Мотивації та суттєві культурні розбіжності монотеістів та політеістів не розкрито, а для головного єдинобожника Альвалія релігія, схоже, лише прикриття для виправдовування влади. Нажаль, камінг-ауту від нього по цьому питанню очікувати не варто.
Одначе, моя основна претензія це нереалістична емоційність. Майже усі інтеракції патетичні. Огида, сміх, страх перемежовуються меланхолійними та флегматичними настроями навіть у катсценах Blizzard. Також бажав би більш повільний темп, більше внутрішніх рефлексій та історичного контексту. Але можливо це вже був би інший жанр.
Головна дяка - за вайб. Незважаючи на важке структурування тексту, необхідності перечитувати вже прочитане для яснішого розуміння подій, темна метафізика лісу охоплює текст від початку і до кінця. Добре зайде під Burzum або якийсь фолк-саундтрек.
Одже, чи варто рекомендувати це оповідання для читання? Як приклад незалежної спроби створити суто українське фентезі - звичайно. Зважаючи на рік написання (2017-й) та активну громадянську позицію автора, можна спробувати побачити там паралелі із україно-російською війною. Присутність ельфів у виразно східному сеттінгу - явна ознака західоцентричності автора та його нелюбові до автаркичного слов'янофільства.
Чи буде колись масовий запит на подібну літературу? Це тема для іншої нагоди, іншого тексту.
"Роги" сучасної української літератури
Оповідання можна прочитати тут: https://www.vectornews.net/news/culture/194236-rogi.html
Або тут: https://svitfantasy.com.ua/reading-page/2021/rohy.html